Світло м’яко відбивалось у тонкому склі келиха і гралося на гранатових краплях червоного вина. Терпкість і вишуканість його смаку при кожному дотику з устами робить життя трішечки кращим. Завіси в тон вину на великих вікнах важкими хвилями спадали на м’яку підлогу. Останній промінь вечірнього сонця торкнувся червоної троянди на столику, попестив її кілька секунд і зник у нічному небі. Великий зал ресторану був майже заповнений, лише кілька стільців сором’язливо ховалися попід столиками. Всі чомусь говорили майже пошепки, боячись порушити чарівну атмосферу осіннього вечора, що заповнювала гвоздичними пахощами глінтвейну найменші закутки.
Келих з вином підносився до вуст, лишаючи на його тендітному склі ледве помітний слід бордової помади. Дівчина не знімала капелюха з широкими м’якими полями і, здається, нікого не чекала. Смарагдові очі вдивлялись в рубінове вино, напевно намагаючись відгадати загадку його терпкості. Ці очі знають, як прагнуть їх погляду багато очей навколо, що хоч і вдають байдужість, але не можуть втриматися, щоб не поглянути на неї ще раз. Руки шукали тепла, але маленька чашечка кави не хотіла ділитися, тому зневірившись пальці міцно взяли тонкий келих і довго його не відпускали. Її руки зігрівали б багато інших рук і губ, але вони лишалися самі і просто насолоджувалися холодом вже не вперше. Минулого року її пальці розривали м’якоть апельсина на льодяному протязі Хрещатика, густий солодкий сік стікав на рукави, майже перетворюючись на помаранчевий лід. У ту мить, відчуття холоду було таким приємним, таким гострим і солодким одночасно. Зараз було значно тепліше.
Офіціант приніс пляшку вина і жестом вказав кудись в темряву, але їй це було не цікаво. Час зупинився і можна було танцювати на столі. Її уява домальовувала фантастичних птахів, що спокійно прогулювалися поряд з людьми, райські квіти розквітали у фарфорових вазах, а під акомпанемент роялю співала білявка у чорній блискучій сукні, міцно стискаючи мікрофон, дивувала гостей оксамитовим тембром сильного голосу. Вона сама могла б заграти на роялі і її холодні пальці бігали б по клавішам цього чудового інструменту, примушуючи його плакати і ричати, переливаючи зал всіма барвами глибоких звуків. А поряд сів би піаніст, що акомпанував білявці, і вони заграли б Рахманінова в чотири руки.
Але вона пила вино, відчуваючи кожну зігріту грузинським сонцем соковиту ягоду, що принесла себе в жертву цьому трункові. В залі ставало гучніше і чийсь голос оголосив початок чи то аукціону, чи ще якоїсь забавки. Троянді на її столі, як і їй самій було байдуже. Тепер вона на вулиці Стокгольму під проливним дощем. Її волосся змокло, а холодні руки несли імпровізований факел, щоб підпалити зиму. На неї дивилась якась дівчина і щось говорила шведською, але достатньо було просто дивитися в такі ж смарагдові очі. Потім натовп поніс її далі. Вальпургієва ніч. І тихе какао в маленькому кафе. Пам’ять вимальовувала море і невловимий запах риби поряд з кам’яним королем, а ще якийсь надто справжній вартовий біля палацу. Острови розібрані як пазли. Аукціон вже йшов і щось там продали. Хтось радів новій речі.
Офіціант долив їй вина, воно колихалось ще в келиху малюючи в її серці хвилі вишневого вина і цілий день в ліжку. Випадковість заполонила тепер її, спогади випадкових зустрічей і випадкових дотиків, таких важливих для неї. Хтось торкнувся її плеча і почав говорити щось про її красу, питати чи може приєднатися. Її це точно не цікавило. Він випадково перекинув келих з вином, і сік сотень виноградин розтікся по столу. Він вибачався і хотів щось там зробити. Але ця випадковість не була їй потрібна.
Капелюх закривав її очі, а тонкі рукавички нарешті торкнулись пальців. Світло вечірніх ліхтарів малювало дивовижні тіні на мокрому асфальті. Вона йшла додому, до свого невипадкового щастя.