По вулицях не ходять повільно-
Це невиправданий урок
І дивляться, як на божевільну
Коли поволі стишуєш крок
По вулицях не ходять повільно...
Помічаєш? По вулицях мчать...
Заручники часу,невільники...
Немає в них крил,щоб літать
Немає ні крил,ні сміливості
Тільки кроки відстукують такт
Позбутися б цієї сонливості
І стати вільним,як птах
Та де там! Ми часу заручники
Здається,це вічний полон
На зап'ястях-міцні наручники
Хоча і серця в унісон
* * * * * * * * * * * *
По вулицях не ходять повільно...
Та давно зупинилась душа
Напевне,я таки божевільна -
Розповідаю про це у віршах...
те, що Ви не божевільна це однозначно, у цій щоденній вуличній біготні люди не помічають нікого і нічого, взагалі не помічають того, що йде життя, зазомбовані якимись химерними думками та вигаданими проблемами. А варто тільки стишити крок, включити мозок і відкрити широко очі — і тоді починаєш помічати життя... справді Ваш вірш і мій ″Пішохід″ досить близькі між собою).
"Супер. Неперевершено. Влучно." - що це? ось ці люди, про яких пишу я, про яких пишете Ви, про яких пишуть інші.... Ось вона, сіра маса - ці люди можуть описати свої враження від вашого фантастичного вірша лише одним словом? Я не хочу вас розчаровувати, та люди, які залишають тисячі смайликів, у вигляді відгуків, роблять це для того, щоб хтось звернув увагу і на них та їхні твори... Такі люди не можуть зупинитись на вулиці, бо вони як і всі, вони бояться бути іншими.... і вже вибачте, та ви не божевільні, ви прекрасні, якщо зупиняєтесь. продовжуйте так робити і надалі!!! Успіхів!!! А вірш просто бездоганний, сонячний, світанковий)))
СвітанОk відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за такий розгорнутий і теплий відгук))
до речі, пропоную перейти на "ти", адже ми одного віку)))))
