Найдорожчі у житті події
нагадає невловиме щось,
як охопить серце ностальгія
за життям, яке не відбулось.
Без надії й віри відлюбили,
заблукавши в мареві беріз.
Босу стежку щастя загубили,
взуті ноги муляють до сліз.
Не впіймали золотої днини,
що буває тільки на весні.
Не впізнали рідної людини,
що була б найближча і єдина
і в сумні і у безжурні дні.
Дуже важко на землі прожити
без розлуки, втрат, жалів, проблем.
Поки спогад не пече вогнем,
треба вміти сущим дорожити,
дивуватись кожним білим днем.
І коханим дарувати квіти,
повернути все, що не збулось,
не розчарувати хоч когось,
і навчившись ближньому радіти
в цьому ще не пізнаному світі,
може і любити навчимось.
