Ви бачили, як терен розцвітає?
Як молоком облиті всі гілки...
Таке цвітіння і Кохання має...
Але ж чому гіркі так ягідки?
Таке Кохання вабить буйним цвітом.
Хіба ж тут можна відірвати зір?
Та пелюстки зриває бува вітер.
От вір тепер в Кохання і не вір!
Кохання нам дано з небес від Бога.
Яким ми граємось й не хочем дорожить.
Воно, як Квітка чуда неземного.
Воно ПРОБАЧИТЬ ВСЕ! Без цього варто жить?
Буває, що ми сильно себе любим.
Не знаєм змалку, що це пробачать.
І не жалієм ми за тим, що губим,
Бо Я своє не хочемо втрачать...
Ось так вбиваєм Квітку ми Кохання.
Тримай міцніше і не відпусти.
Не думай, що ще буде. Не останнє...
Та інше вже не буде так цвісти....
