(моїй маленькій племінниці)
По доріжці, кроками дрібними,
Наша доня впевнено ступає,
Ручками розмахує своїми,
Допомогу вперто відвертає.
В оченятах стільки щастя, дива,
Світ стає дедалі цікавішим.
Тільки не тримайте… Вередливо –
"Я сама"… - щоразу голосніше.
Одяг в шафі складений уміло,
Светрики й штанці перемішались,
"Я сама" - з під лобика несміло,
Тільки б всі подалі заховались.
"Я сама" – тримає міцно ложку,
Нагодує всю сім`ю завзято,
Кицю – Муру і собаку – Тошку,
Поспішає модно причесати.
На ніч казочок, напевне з десять,
За хвилинок п`ять перечитає,
Мовою, що проситься до серця,
Та переклад тільки мама знає.
Іграшки стомились, сплять тихенько,
Зайчик на столі, а Вовчик-братик,
В мами на подушці – там зручненько,
"Я сама" лягає теж там спати.
Які ж це дитячі вірші? Це ж вірші для дорослих, які люблять дітей, для дідусів і бабусів, які мають таких хороших внучок, Що кажуть: " Я сяма" і залазять скрізь, де тільки можна. Дякую, втішили.
Людмила Мартиненко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00