Зриваю листя мертвих мрій,
Плету надію вчорашніх подій.
Мені сонце шле останній цілунок,
Відішлю йому я чарівний дарунок:
В ньому і сокола погляд, і спів солов*я,
В ньому і марення хмар...грайлива імла,
В ньому і доля бездарна моя,
І жорна в колоссі, й кривава пітьма.
Затьмарило хмари, скрапнули сльози,
Зникли птахи, сховались мімози.
Лиш моє тіло лишилось відкрите,
Смутком й печаллю повністю вкрите.
Чом ти сумуєш, чом не кричиш,
Чом ти на волю палку не летиш.
Я залишаюсь тут ли́ше тому,
Що хочу зробити справу одну:
Хочу зловити тінь вітру примарну,
Наче відчути все те, що не марне,
Все те життя, всі ті події,
Що переростають з роками у мрії.
Знаю, що хочу зробити щось дивне,
Щось тепле, тендітне і примітивне.
Я знаю, що хочу, я хочу не знати:
Не знати як в тілі із крилами не літати,
Як мати в руках своїх щастя єдине,
І втратити його́ в останню хвилину.
Не хочу я бачити світ непривітний,
В темряві ночі дощем оповитий.
Хочу відчути лиш вітру частинку,
Єдину та світлу, як сніг, половинку.
Хочу поринути з вітром в танок,
Й навіки закрити весь світ нещасливих думок.
ID:
423691
Рубрика: Поезія,
дата надходження: 09.05.2013 01:01:30
© дата внесення змiн: 09.05.2013 01:01:30
автор: КІО
Вкажіть причину вашої скарги
|