Привіт моє ріднесеньке сонечко, огорнене ранковим туманом моїх недоречних спогадів. Сьогодні ти тихесеньким кроком погляду, пройдешся по моїм зіницям, і знову забереш мій сон. І думки,як маленькі пустуни будуть надокучати мені, не полишаючи ні на мить. Зранку, не виспавшись, я відчуваю солодкий присмак який зостається десь глибоко в безодні, почуттів. Але моя безодня не глибока, мабуть тому, що переповнена, не будь чим,а саме тобою крихітко. ТИ розумієш, ніхто не заповнить її, як ти…Ніхто не принесе мені тих слів слів у душу, якими ти забавляєш мене.
Ти мабуть навіть не знаєш, що таке F 63.9. Багато доводиться думати. Чому саме Ти??? Чому саме зі мною? Припини, я більше так не зможу жити… Я чекатиму… Твого усвідомлення.. Мого часу.. Нашого щастя.. Іноді я навіть думаю чи не забагато всього. НІ!!! Ти необхідна….Ти потрібна.. Без тебе….я не існую.. А моя безодня пустує….
Свідомо кожну хвилину я мріятиму побачити тебе хоч у ві сні….Так і не наважившись на певні дії, адже це так безглуздо….
F 63.9
