І ось ти ідеш,
Із мороку в трави,
І ногами кропиву б'єш,
Болять ноги і сустави,
Але ти йдеш,
З міста в природу,
Туди,де річку перепливеш,
І пофігу буде на негоду,
Туди де весняні квіти квітнуть,
Де є що вбити ,але нехочеться,
Де птахи по небесам пливуть,
І де вовки ,не бачучи тебе,волочаться
В пошуках поживи,
І ти наляканий ховаєш всіх і ховаєшся,
І радий що всі живи,
І цим втішаєшся,
Біжиш знов до мороку,
До паралелограмів міських,
Із запахом бруду і пороху,
Щоби жити серед кас вокзальних,
Майже нікому не потрібних,
Бо нікого там немає,
І ніхто не їде на електричках приміських,
А морок всеж тебе забирає,
Але хочешь боротися,
Так чого стоїш,
Безжально борися,
Нащо життя своє кроїш,
На маленьки частини ,
Гострими ножами,
Відрубуєшь частку кожної години,
І живеш важкими роками,
І ніколи не згадуєш ,
Що є добро й кохання,
Ти зла бажаєш,
І виконуєшь наркотиків бажання,
Бо це не ти приймаєш кокс чи героїн,
Це він тебе приймає!
Приводить до чарівних долин,
І потім безжалістно вбиває!
Згадай людино,
Добро й кохання,
Прийми їх ,бажано,
І знайдеш своє безсмертя!
В серцях чужих,
Рідних,
Коханих...
ID:
428173
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.05.2013 21:48:54
© дата внесення змiн: 29.05.2013 22:15:55
автор: Бєльський Денис
Вкажіть причину вашої скарги
|
І ніби ідеї непогані, але ти їх не раціонально використовуєш
