|
Коли я був іще малим,
Наступний день, як «сивий дим»
Хотілось збігати у нього
І подивитись: що до чого.
Я біг і дим той розстелявся
Небаченою досі ще красою
Десь лісом, полем чи горою,
Людьми, подіями, навчанням,
Наказом, службою, коханням…
Незгод і труднощів стачало,
Та з часом «диму» стало мало…
Чи то тужити, чи радіти,
А поруч вже біжать малії діти,
Біжать малюючи свій план,
Для них майбутнє той туман.
Нарешті сам я зрозумів…
Яким був той туман в батьків,
І чом вони так хвилювались,
Як всюди правду говорив…
Тепер душа вже не болить,
Бо вміє крізь туман летіть,
І на майбутнє подивиться…
Та й тільки щиро зажуриться,
Коли побачиш свою мить.
Адже життя на тім не стане,
Час зупинити не кортить,
Душа нетлінна – не зів’яне…
А полетить де вічність – мить.
Як треба, - знов на Землю зійде,
Не трутнем, дивлячись в карман,
А прийде, щоб прожити гідно,
Крізь той з «майбутнього туман».
Вся суть життя у тім тумані
І у завданні на шляху.
Чи впораєм його і як зараннє, -
Розкажем потім «на духу».
Мірилом якості є час.
Той час, яким тебе згадають.
Ні гроші, ні багатства блиск
Його ніяк не добавляють.
Цей хрест, - не той що при дорозі,
А що з тобою, на плечах, -
Неси його, коли ще в змозі,
А як не можеш, - най вже час…
Позаду вже нема туману,
Хто зна куди-то він зникає.
Лиш тільки спогад, як крилом,
Повітря чисте колихає.
ID:
430933
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.06.2013 01:10:15
© дата внесення змiн: 22.06.2016 22:19:28
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|