Розвиднялось.
Відкритими віями,
На тілі твоєму рахую родимки,
Руками-зміями
Обвила шию, задивилась в очі,
Всміхаюсь подумки…
Розвиднялось.
Гарно так, немов півонії
Розквітли, десь так посеред осені,
Посеред снігу…
«Ти мій!» - в агонії,
Тремтячі руки, бо може й ні.
Розвиднялось.
Уявними крилами,
Тебе закутати, заховати,
Викрасти…
Стріляй у мене словами-стрілами,
Щоб серце вже не могло цвісти.
Розвиднялось.
На кухні, з кавою.
Нестримно в душу вривались
Промені…
Ти був коханням, а я – забавою.
Тебе спитаю – Ще мій?, - Вже ні.
Розвиднялось.
Відкритими віями,
Вже не рахую на тілі родимки.
Не обвиваю руками-зміями
Твоєї шиї…
Тепер лиш подумки.
дуже чуттєво і правдиво 
