А ви коли-небудь літали
На крилах свого кохання?
А ви коли-небудь співали
Про тихе бажання
Любов’ю своєю обпитись,
Дощем із неї умитись,
Поринути в цей океан
І так і залишитись там?
Зізнайтесь, було ж так!
У кожного. Правда? Було…
Ви падали в небо наознах,
А в вухах від щастя гуло.
Прекрасними є ті години.
Та вічного в світі нема.
Лиш миті достатньо з хвилини,
Щоб літом настала зима…
***
А ви коли-небудь втрачали
Те щастя, що світом вело?
А вам коли-небудь ламали
Ті крила, чи навіть крило,
Що подарувати
Могло лиш це почуття
Давало до зір підійматись,
Без роздумів і вороття,
А потім безжально кидало
На землю як ляльку оту,
З якою уже набридало
Гратись в забаву свою?
А біль не давав ворухнутись
Він сковував все ланцюгом
Страждання, образи й любові,
Що билась живим ще крилом.
