Коли її попросили написати резюме, вона розгубилася, бо не очікувала, що все буде настільки серйозно. Чоловік запропонував їй присісти на диван. Їй ще ніколи не доводилось цього робити. В голові запаморочилось, вона заплющила очі. Вона вже жалкувала, що взагалі сюди прийшла. Хотілося пити. На столику перед нею лежала ручка, наче довгоочікуваний подарунок про котрий ти так довго мріяла, уявляла його собі з різних сторін, бачила на тлі різних облич в одних і тих самих снах, що коли нарешті отримала, – боїшся взяти до рук, аби він не вислизнув з них від несподіванки зіткнення з реальністю. Не тому, що нічого не знала про себе чи знала надто мало, а тому, що розуміла – цих її знань, та й будь-яких знань взагалі, буде недостатньо для інших. Кому потрібна така працівниця. Чи погодиться бодай хтось і хоча б за щось платити їй. Хто повірить її розповідям. Про мене в даному випадку не йдеться. Девіз нашої контори, сказав їй той чоловік, коли вона звернулась до нього за допомогою, «чим більше ви знаєте про себе, тим більше в вас шансів отримати вакантну посаду». Потрібно просто записати фактичні дані, з чогось почати, а найліпше як відомо починати з себе: прізвище, ім’я, по-батькові, рік та місце народження, будь-що, або ж, коли у вас виникли проблеми з самоідентифікацією, почніть з найближчих родичів, про інших ми завжди знаємо більше, ніж про себе, але, до слова, лише через інших можемо наблизитись до пізнання своєї суті, парадокси буття, він широко посміхнувся, виставляючи напоказ свої білосніжні зуби, по-дружньому, ніби вони були старими знайомими, що втратили інтимний зв'язок, але не гарні манери, поплескав по плечу, не хвилюйтесь, коротше кажучи, пишіть про те, що зможе зацікавити майбутнього роботодавця, або, принаймні, хоча б одного читача, якщо вам пощастить його мати, він поправив краватку, підморгнув їй, попрощався, потиснувши руку, різко розвернувся й задріботів між столами, їй здалось, що вона насправді вже зустрічалася з ним раніше, от тільки не могла пригадати де саме і за яких обставин, біля деяких зупинявся, забирав якісь папери, швидко пробігав очима, і потрібні одразу ж опинялись в нього під пахвою, а непотрібні в найближчому сміттєвому відрі, вітаючись з трьома молоденькими дівчатами, які стояли в кутку біля кавового автомата й хіхікали у відповідь, «привіт, як справи», він обвів їх поглядом, «ох, де мої сімнадцять літ», тиснув простягнуті колегами-чоловіками руки, а вже в самому кінці проходу перед дверима на сходовий майданчик обхопив за талію й притулився до огрядної жіночки років п’ятдесяти, яка не надто наполегливо, тому й безуспішно пробувала визволитись з його обіймів, він щось шептав їй на вушко, а вона відверталась та відмовчувалась, не в змозі від внутрішнього напруження та страху перед невідомим зважитись прийняти нарешті його відверті залицяння, «що такий чоловік взагалі в ній знайшов», коли вона прокинулась сьогодні зранку з важкою головою після безсонної ночі та важких, плутаних думок, вона боялась, що такі ночі стануть нормою, то згадала, що ось «вже вісім років минуло цілих вісім років, а мені ще навіть п’ятдесяти немає, і в нього теж нікого немає, і він постійно про це говорить, а якщо хтось і є, це неважливо, на нього майже вся жіноча половина, наче на шматок пирога під час посту дивиться, і ти туди ж, так не можна, а хіба я гірша за когось», жінка зайшла до ванної, схилилась над рукомийником, кішка вбігла слідом за нею, потерлася об її ногу, лоскотно, вийшла на кухню, насипала їй корму, налила молока, потім ввімкнула чайник, відчинила кватирку, потягнулась, дивлячись у вікно, на заводські будівлі навпроти, електронне табло над центральним входом, яке показувало час та температуру, трамвайні колії, людей, які спускались під землю, в какофонії наступного, наче після смерті, пробудження, самогубцям ніколи не виплутатись з тенет осуду, бо вони доводять, що страх можна контролювати, і виринали на поверхню з підземного переходу вже на іншому березі свого розділеного навпіл життя в безперервності, мого життя, вона полюбляла подумки переповідати цю історію самій собі, ніби кожен з цих пірнальників без найменшого відчуття промини, легко й невимушено, коли здається ніби хтось легенько смикнув тебе за рукав, втрачав щось дорогоцінне на дні під час своєї короткої подорожі в часі, крізь спогади та мальовничі полотна сподівань, щось зі свого минулого, фрагмент пам’яті, якого потім забракне, вирвану сторінку, монету, таємничу історію з дитинства про духів померлих на горищі, для малих, щоб нічого не запідозрили й не розповіли батькам, щоб можна було побути удвох, лежачи поруч на брудному матраці, несміливо торкаючись одне одного, говорити про речі дозволені та заборонені, під пилом, який кружляє в нагрітому повітрі й осідає на одяг, обличчя, на підняті догори руки, затримуючись між пальцями в переливах сонячного сяйва, яке пробивається крізь шпарини в дошках та обшивці, і пронизує їхні втомлені тіла спокоєм та радістю, вперше усвідомленим відчуттям повноти, блаженства, причетністю до невідомого чи ще не усвідомленого таїнства буття, насолоджуватися речами дозволеними та забороненими; і далі ставали, їй так хочеться комусь про це розповісти, з кимось поділитися своїм передчуттям, зовсім іншими людьми, ні на кого не схожими, навіть на самих себе, найменше схожими на себе, якими були «до», але не можуть бути «після», так, наче одне висмикнуте з контексту слово могло розвалити весь текст, а одна забута нота поховала під уламками всю композицію, зі спільними цілями та бажаннями; чайник вимкнувся, вона залила окріп в чашку: видіння води, водорості сверблять на оголеному тілі, велетенські медузи, з яких можна приготувати салат з додаванням креветок, рису, огірка, червоного перцю, запах меліси та м’яти, випари на склі, жінка, що озирається, спостерігаючи за своїми рухами, димчата кішка, що спить і не помирає коли прокидається; генеалогічне дерево, спадкові хвороби, якщо є, летальні випадки під час пологів, факти підпільної діяльності чи дезертирства, про найближчих друзів, якщо є, мусять бути – без цього ти ніхто, тебе ніщо тут не тримає: участь в акціях непокори, соляних походах, релігійні переконання, сексуальні схильності, таким чином кружними шляхами ви рано чи пізно дійдете до суті; але коли перед тобою чистий аркуш паперу, а над тобою безхмарні небеса внутрішнього примусу зробити це не так-то й легко. З когось почати, щоб зрештою написати свою історію. Стільки зусиль – і все заради чого?
ID:
427195
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.05.2013 00:55:45
© дата внесення змiн: 25.05.2013 00:55:45
автор: ларс
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво було прочитати,мов на одному диханні...
