У цьому драматизмі стільки брехливих:
Емоцій, історій…
Писатися здатні лише на морському піску,
Де вітер і хвилі змивають солоно-гіркими сльозами,
Останню надію на правду,
А та розливається тілом - грацією мудреця…
Тільки рани, як витоки, артерії – джерело
З рота драматично-ілюзорна лірика
Закупорює в середині здатність бачити,
Інфарктність правди, інфарктінсть життя
І всі знаки дорожні лежать непотребом,
Лежать на узбіччях сміттям!
- Може чаю?!….заварений ранками,
Новий день починає світати світлом амбіцій,
І я стою на порозі твого життя,
Без валіз, без зайвих пакунків,
Вчора носило мій одяг, і я як холодний, бродячий собака у порогів твоїх,
Не відчиняй мені. Думки б’ються об шибку, стукають в двері,
Ховайся від мене, я – здатність усе руйнувати, змінювати, будувати.
Хіба ти чекаєш морозів серед весни?!
І я приходжу з думками, що ти це не ти,
І що далі, як завше ніхто не лишає мандрівників на нічліг…
А в тебе дороги зморені вічним блукання чекають свій час,
В холодних потоках вмиває обличчя втомлена муза,
І я бездомний, лише гравець в театр життя…
Однієї п’єси,
Одного актора,
Приходжу до тебе, як до власного,
Одного глядача.