Хто у Києві у нас краща наречена?
В кого дані – вищий клас, корінна і вчена?
Щоб була з самих вершків, з університету?
Дзвениляна з Позняків! Кращу не знайдете!
Хто сказав «таких нема»? Ви давно дивились?
Та усе село гуло, коли ми селились!
Батько зарубав теля, влаштував гулянку.
Наша Дзвенічка давно корінна киянка!
Хто сказав «вона крива і косить на очка»?
Всім покаже ще вона! Бережіть синочка!
Поки Галя чи Катруся про любов зітхає,
Дзвениляночка до рук хлопця прибирає.
Приголубила швиденько, - ми без церемоній.
А вони нехай чекають далі вітру в полі.
Хто сказав «язик злама, ім’я мовиш доки»?
А у нас проблем нема, - ми ж бо поліглоти!
Дзвеня знає кілька мов. Змалечку – угорську,
Україно-вуйківську, а найпаче польську.
Хто сказав, що з циганчам швендяла в багнюці?
Та самі професори вчили нас науці!
І тепер ми, певна річ, у найкращім ВИШі.
Там вершки з усіх боків, не церковні миші.
Хто сказав, що в нас пиха лізе через вуха?
Дзвеня - унікум у нас, от вас і не слуха.
Хто сказав «чому ж тоді поганенько вчиться»?
Бо в свині вже другий рік двійнятко родиться!
Хто сказав, що краля хлопця вщент занапастила?
Та хай молиться на нас! Хлопцю пощастило!
І нащо йому здалась та аспірантура?
Он, у Дзвенічки яка файненька хфігура!
То наукою йому занапастили вуха!
Краще б Дзвенькин голосочок знову він послухав!
А вона забуть не дасть, дзвонить щохвилини,
І мільйонне смс шле у три години.
Хто сказав, що в Дзвенилянки мамина фігурка?
А зате в квартирі в доці польська штукатурка!
Мама знаний педагог, батечко начальник!
Хто сказав, що з роду ми всі заробітчани?
Хто сказав, що замість в себе в школі діток вчити,
Ми приїхали до вас, Київ полонити?
Щоб замість село своє знов розбудувати,
Ми начальником у вас західбудбригади?
Ми своє там пожили, вистачить до неба.
Їдьте ви самі туди, коли вам так треба!
Хто найкраща наречена на усій планеті?
Дзвениляна з Позняків! Кращу не знайдете!
