Твоє наближення зливою трепету вилилось на мене, коли я вкотре віднайшла твою постать серед цілого натовпу. Хоча моя душа вперто продовжує гриміти твоїм ігноруванням, я все ж таки рада бачити тебе. Знаєш, важко уявляти твою посмішку. Ти, напевно, посміхаєшся іншим. Нехай. Просто інколи згадуй про моє існування, про те, що всередині тебе живе моя частинка, а може, навпаки.
Насправді, все прозоре видно. А ти являєшся для мене серпантином радості, який засліплює мої думки. І хоча ти видимий для всіх, в ті моменти я бачу тебе ідеальним. Можливо, це схоже на якусь маячню. Можливо, я занадно неврівноважена для тебе. Ти маєш повне право дивуватися. А ще, можеш сам творити диво. Для мене. Тобі слід тільки помітити мене, мої наміри в твій адрес, почути мій пульс під час того, як ти раптом подивився на мене.
Колись я зрозумію, якою дитячою чи ймовіршіне, задорослою була тоді. Зараз я не зважаю на це, а ти на мене. Цікаво, цей ланцюг зміниться, якщо ми будемо разом? Але ти навіть не знаєш про те, що я відчуваю. Бо ніколи не питався про мої емоції чи вподобання.
Не впевнена, що варто це озвучувати тобі. Краще вибрати когось іншого... щоб поговорити про себе, про мої почуття до тебе.
Я б хотіла відкривати світ твоїми поглядами і думками.
Ти навіть не можеш уявити, як це гірко бути рабинею чекання твого звично-важливого "привіт".
Кожен раз вітер жене мене в твою сторону, а ти продовжуєш чинити опір. Що ж. Нехай переможе... любов. Але ніколи не сумнівайся, моя любов справжня, вона не фанатична, як тобі могло здатися, моя любов світла.
