Я вирішила розпочати своє життя заново, тому відправляюсь у місто з назвою Весна. Надіюсь там віднайти все те, що у моєму місті загубилось.
Зібрала всі речі, вирішила не тягти за собою кота і віддала його якомусь перехожому, він зрадів. Пробормотавши щось собі під ніс попрямувала до вокзалу. По дорозі ловила на собі здивовані погляди людей. В один момент зрозуміла, що добре коли ніхто з рідні не знає де я.
Прийшовши на вокзал відразу ж купила білет і попрямувала на перон. Чекати потрібно було ще 20 хвилин і це мене обурило, я боялась, що хтось мене відмовить від цієї втечі, але зрозуміла, що немає кому цього зробити.
І от уже пройшли ті довгі 20 хвилин, прибув потяг. Я з впевненістю і хвилюванням зайшла у нього. З дитинства не люблю потягів, але потрібно все в житті спробувати. Зі мною їхала молода пара, вони мило говорили про щось, а я мовчала інколи кидала сумні погляди в їхній бік.
Зараз мене не цікавила їхня присутність в цьому вагоні, чи скільки їм років(на вигляд були надто молодими для подружжя), зараз я думала про нове й ще не відоме мені місто.
Приїхавши я зрозуміла, що дихається мені тут дуже легко. Про таке просторе й вільне місто я мріяла давно. Мені все сподобалось: квартира, яку я віднайшла, парк поруч із домом, тут все було ідеальним, навіть сусіди. Я зрозуміла, що хочу тут прожити до кінця життя, байдуже з ким, чи навіть сама.
Облаштувавши двокімнатну квартиру різними дрібничками: посудом, вазонами, диванчиком, саме головне котом і книгами я вирішила, що потрібно знайти бодай якусь роботу. Пошук розпочався відразу ж на другий день після роздумів, до моєї уваги припала кав’ярня, яка була розташована поверхом нище( я жила на другому поверсі, саме над нею), завітавши туди я була приємно здивовано, там панував затишок і всі люди посміхались. Підійшовши до офіціанта і розпитавши про те, як знайти адміністратора я присіла за столик який був біля вікна. А ще мене здивувало те, що на кожному столику стояли живі квіти. Дочекавшись адміністратора і поговоривши з цією привітною пані мене прийняли на роботу. Пані сподобалось те, що я живу так близенько і ще те, що я не лаюсь і не курю.
От і пройшов місяць як я там працюю. Він був не легким, але мені було приємно тут працювати. Всі відвідувачі завжди дякували, а деякі дарували мені квіти за гарну обслугу.
Одного дня я познайомилась з хлопцем. На вигляд він як всі, але якось раз поспілкувавшись із ним я зрозуміла, що він не такий, він зовсім інший, в нього немає статків, немає машини, він простий і щирий. Так і розпочалась наша маленька дружба, а згодом це переросло в кохання. Він завжди дарував мені мої улюблені квіти, сидів зі мною до закриття кав’ярні, оберігав, але одного разу по дорозі до кав’ярні його збила машина, я плакала біля нього в лікарні, допомагала йому після операцій. В нього, звісно, були родичі, але вони не цінували його і не хотіли знати. Після лікарні він жив у мене. Я доглядала його, але знаєте, буває так лікуєш пташку, яка зламала крило, а вона одужавши летить від тебе, от так і сталось. Після одужання через декілька місяців він пішов від мене назавжди. Я не питала куди, просто мовчки зібрала його речі і віддала йому. А через тиждень я дізналась про цю особу, і саме головне те, що вона багата, модна панянка. В цей момент я зрозуміла, що зовсім не розбираюсь в людях…
Я розчарувалась в цьому місті, моє перше бачення було хибне і я вирішила не зволікати, а забиратись звідси, але мені не було куди їхати, і я вирішила просто змінити житло і роботу. Після цього я перебралась до іншої квартири, яка знаходилась в іншому кінці міста, але роботу не знайшла.
В цьому місті як і в попередньому життя йшло шкереберть, але я вирішила не втікати нікуди і жити як є…
ID:
436782
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.07.2013 09:47:11
© дата внесення змiн: 12.07.2013 09:47:11
автор: Хомка
Вкажіть причину вашої скарги
|