Чомусь вузько мені крокувати у світі.
Не знаходжу притулку я в ночах, у днях.
В спеку сонця, між поту, думки не зігріті.
Може, краще в химерних сусідніх світах.
Та чи вірним є шлях, як пройти у дороги?
Світ штовхає мене із одного у інші кути.
Вимиває крізь дощ півбажання, чверть змоги.
Загубивсь путівник, вітер стежку крутив.
Ось і холод стіни, ледь прочинені двері.
Геть зависли, скрегочуть на ржавій петлі,
Бо ж завіси ще з віри вчорашньої ери.
Десь тут мапа лежала, папір вже зотлів.
***
Горизонт міркувань, та реальності згин.
Виринаю в простори, та знов – шторму хвиля.
Опускає у темну мовчазність рибин.
Відчуття – горб утоми, за крок до безсилля.
Травень 2013 р.