Одні батьки у нас із вами,
Діди-прадІди – козаки.
Чого ж, коли ми на майдані,
Свої стискаєм кулаки?
Земля, пісні і рідна мова,
Усе в нас спільне, - ми одні.
Чому тоді весь час і знову
Та й копирсаємось в г --івні?
Чому? На теє є причина,
Бо всі сусіди, як родина:
Росія, Польща, Білорусь, -
Усі свої, - не помилюсь.
Литва, Угорщина, Болгари
У мирі жили й помагали…
Ворогували не народи,
Царі, пани, вожді-уроди.
Чого ділити нам простим,
І воювати нам… і з ким?
Чи треба нам кудись іти,
Як тут коріння і хрести?
Л айно оте, що нас ганяє,
Ні роду й племені не має.
А в нас одна є Батьківщина.
З сусідами ми теж родина.
У дружбі треба разом жити,
На Схід і Захід не ділити.
Схід-Захід мають бути разом!
Не клич, не грім, не просто фраза.
Ми разом і тоді ми сила,
Як два крила, - тоді є крила.
Не чУбитися між собою,
А покумекать головою:
Хто розкрадає Україну?
В борги вганяє всю країну?
І хто цькує на брата брата?
Кого з них можна обирати?
За правду треба разом йти,
Бо ми брати…
Рідні брати.