"Поряд з нами саме ті люди, на яких ми заслуговуємо", писав хтось із відомих. Мабуть, я варта особистого життя тільки уві сні, а в реальності, очевидно, нічого ще не заслужила. Ці сни зводять з розуму. Почуваюсь дитиною, що побачила кошеня - біжу за тим кошеням (мається на увазі за Ним), та догнати ніяк не можу. А коли доганяю, воно (себто В.А.М.) друпає мене (сниться, такий чудовий та потрібний) і втікає, мявкнувши і глянувши в очі перед тим,як пропаде з поля зору (залишивши по собі лишень записки з обіцянками зустрітись, на диво, дотриманими). Згадується ще одна фраза з пісні Віктора Цоя - "Смерть варта того,аби жити,а любов варта того,аби чекати". Виходить, вибір в мене невеликий - або забути, або чекати. Забути не вийде, майже впевнена в цьому.. Але от чекати.. Чи вистачить терпіння?.. Чи справді це любов, чи є сенс чекати? Це просто марево чи він справді існує? Хоча.. Стоп! Він як сказав? "Я існував і зараз існую. Ти часто слухаєш про мене, але хтозна, чи ти колись здогадаєшся, хто я". Якось так він казав, може, передала думку не дослівно,але зміст був такий. Так, може, він хтось безсмертний, який існував колись, а зараз про нього продовжують говорити? Заплутала сама себе. Якщо все саме так, як я от щойно подумала, то це вже зовсім химерно - мене переслідує дух чи привид померлого В.А.М.а? І як же врешті-решт розшифрувати абревіатуру??
Після цього сну-зустрічі ніяк не могла заснути. А як же ж тут заснеш? Вже вдруге отака-от містика! Сни плутаються з реальністю. Лежу і перевертаюсь з боку на бік, то стискаючи долоні в кулаки, то розтискаючи. Не можу оволодіти собою. А все тому, що в цій ситуація неможливо щось змінити. Тут все залежить не конкретно від мене, а від того, як працюватиме мій мозок. З ким-ким, а з мозком тут вже я не в змозі домовитись про щось конкретне. Іноді мені здається, що він живе окремим життям, наче телевізор то вмикаючи, то вимикаючи певні канали. При чому телевізор без пульта й без кнопок - сам собі господар, норовливий такий. Де ж вона, оця моя реальність? Якщо бути відвертою зі самою собою, ніколи, жодного дня не лягала в ліжко без думки про те, що, може, Йому саме час приснитись мені. Ніколи не забувала про нього, хоча пройшло кілька місяців.
В інтернет-ресурсах популярна фраза "Якщо ти ще не щасливий. значить щастя велике і йде до тебе невеличкими кроками". Та хтозна, йде воно чи ні. Якщо б поміняти сни та реальність місцями, то була б чи не найщасливішою. Чомусь В.А.М. видавався мені саме тим,хто мені потрібен,хоч я і не знала,хто він і який. Сліпа любов - вона така сліпа! А проте мені досі було лячнувато від сну, хоча водночас я була просто безмежно щаслива від зустрічі-вітання з повноліттям. І тут я подумала: а чи можуть привиди блукати в снах живих? Чи це вже надто бурхливі моя фантазія і наївність стосовно різних містичних і дещо магічних подій в межах життя людини? З ким я можу про це поговорити? Ні з ким. В мене є подруги, але чи варто розповідати їм отаке? Ще подумають,що несповна розуму.. Не потрібно так. Краще писатиму все мовчки в блокнот,як роблю це зараз.
Єдине, що я розумію точно - це те,що в снах, очевидно, є своя якась символіка і якісь такі ребуси, що допоможуть здогадатись, хто Він. Сонники, інтернетщина тут безсилі. Тут потрібна важка артилерія - книжки про різні епохи для того,аби зрозуміти, де я була під час сну. Очевидно, це було в минулому,проте в якому столітті? Сімнадцяте, вісімнадцяте,дев'ятнадцяте чи двадцяте? Практично переконана, що це не було швидше,аніж у сімнадцятому столітті. Хоча так.. Картини у вежі були в якому стилі виконані? Якщо не помиляюсь, це було рококо. Виринають з пам'яті колись прочитані статті на цю тематику.. Рококо було створене для жінки, мінливої та примхливої. Одним з ключових слів, якими можна охарактеризувати цей стиль, і є "примха". Так, важка артилерія - бібліотека.
Проте в свій другий дім (себто в бібліотеку) піти я не могла - на вулицях лютували сніги і байдуже їм було,що вже майже середина березня. Ну що ж, нехай. Пошукаю в Інтернеті щось про рококо. Відкриваю Вікіпедію - рококо розвивалось наприкінці вісімнадцятого століття у Франції та в Австрії. В.А.М. грав на роялі, може, він композитор? Так-так-так, композитори в Австрії та у Франції вісімнадцятого століття.. У Вікіпедійній статті в розділі "Композитори" імен небагато - приблизно десяток. Читаю,читаю,читаю і.. Ініціали!.. В.А.М. !!! Я отетеріла. Вольфґанґ Амадей Моцарт. Мені відняло мову.
Цілий день я ходила ошелешена прочитаним. Батьки намагались поговорити зі мною - розпитували, що зі мною, чи здорова, чи, бува, щось не трапилось. Та трапилось,ясна річ! Але хіба ж я розповім вам про це?Ви ж не зрозумієте!..
Вирішила послухати ті твори Моцарта, що в мене були на комп'ютері. Слухала і наче думками перебиралась в той інший світ, де був він - Амадей.. І тут почав грати той твір, який Він грав на роялі. Отоді я майже впевнилась в тому,що моя інтуїція вказала на правильну людину-привид.
В голову прийшла геніальна ідея - а що,якщо написати йому записку? Чи пропаде вона? Чи напише він відповідь? Перед тим,як лягати спати, взяла чистий аркуш і написала на ньому: "В.А.М. - Вольфґанґ Амадей Моцарт?" Стиснула в лодоні записку, обняла подушку і заснула...
ID:
437511
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.07.2013 16:20:30
© дата внесення змiн: 15.07.2013 16:20:30
автор: Оксана Сова
Вкажіть причину вашої скарги
|