Голі стіни, та холодний піт
Карі очі дивляться з під лоба
Сивий біль пронизує мов ртуть,
Розірвавши вени передозом.
Мрії всі корабликом пливуть .
Для початку, те важке дитинство,
Смерть батьків і тухлий інтернат.
Де дітей тримали за створіння.
Йшли роки – та все нема сім'ї
Ти чужий, нікому непотрібний.
З всього світу лиш думки твої,
Решта все - чуже наполовину.
Час пливе , назад не повернуть.
І здавалось, та куди вже гірше.
Вісімнадцять стукнуло і тут
Вже немає і куди подіться .
Він ходив по темній мостовій
Від дощу лишень ховало небо.
Він собою б світ увесь зігрів
Величезним і гарячим серцем.
Та його цуралися усі
Виганяли з теплих магазинів.
Поки він не став собі чужим
І палив заманливі вітрини.
Почалось - набіги ,грабежі.
В його серці кратери розбиті
Вирували так ,немов вовки
Нападали ,страхом оповиті,
Далі ,все ж, компанія не та
Цигарки, трава, маріхуана
Перейшли в оманливі голки
І в гидкі невиліковні рани.
А у ту ,його останню, ніч,
Він згадав своє життя сердито
« це не я себе згубив отут,
Моє серце тут було розбито.»