* * *
У пасмах снігу стомлену землю
З полону холоду зима не відпускає,
Земля благає, та її голос тає
У льодяних обіймах кришталю.
Та крізь пітьму зими, Суддя, а не Палач
З грудей знімав тісну сорочку білу,
В проміннях оголялось тіло,
Від ладану тепла зірвався крапель плач.
Це плакали дахи, стривожені від сну,
А місяць в вівтарі, свічки на небі ставив,
Дощ на світанку ранішню відправив,
Останній день зими благословляв Весну.
