Буває в нас в житті таке чого не передать словами.
Коли хочеш щось одне а іншого уже немає.
Коли твій мозок розриває від думок і переживання.
Коли на серці туга плаче ,і знаєш що коли згадаєш, плачеш.
Коли сьогодні ти щасливий.
Коли що треба в тебе є.
Коли ті очі що навпроти німою силою чарують.
Коли боїшся і гадаєш що помилявся, але ні.
Ти знову номер набираєш.
Ти знову голос той чекаєш.
Ти знову думаєш,гадаєш,смієшся, плачеш і не знаєш що буде там після гудків.
Але ж ти віриш,знаєш,бачиш.
Не знаю.
Ти напевно псих.
Навіщо треба це тобі?
Ти ж і так щасливий в тебе є робота ,дім.
Що ти кажеш?
А кохання?
Навіщо треба це тобі?
Кому потрібен зайвий клопіт?
Кому потрібні ці пусті слова?
Люблю,кохаю,пробачаю,молю,бажаю,люблю єдину і одну.
Боже як це мило.
Та яка це милість?!
Дурість все це!
Що ти кажеш?
Так ти псих.
Це давно відомо.
А головне ще й вигадав науку, кохати лиш її одну.
Знаєш друже мій, товариш.
Все це добре.
А головне не слухай ти нікого .
Роби те що знаєш – добре.
Щоб потім не жалів.
Щоб не вважав що винний ,хтось інший, друг чи брат.
Думай , роби як знаєш.
І буде радість ,буде і кохання.
