Перший сонячний промінчик пробрався крізь зачинені фіранки і стрибнув на мої вії. Починався ще один ранок. Ще один чудовий ранок. Відкривши очі відчув порожнечу в моєму ліжку поряд мене. Моє коханої не було поруч... Щораз день починався з того, що я прокидався, а в моїй обіймах мирно сопіло моє сонечко. І щоразу її серденько так тихо билося, поки я дивився як вона спала на моїх грудях.
Піднімаюся і йду її шукати. Піти нічого й нічого не сказати чи не написати на клаптику паперу вона не могла. Просто не могла... Я знаю її. Я люблю її. Йду зазираючи у всі кутки по напрямку до кухні. Легеньке цокання і брязкання звучало звідти, певне що, вона там.
Дійшовши до кухоньки безшумною ходою, зупиняюся на порозі. Моя кохана в котрійсь з моїх рубашок стояла напівоголена з чашечкою зеленого чаю. Милується світанком. Струнка і тендітна моя люба молода берізка. Рівненькі білі ніжки і моя одіжка нижче пояса... Я люблю її. Підходжу зтиха і легенько обнімаю. Трішки дьоргнулася від несподіванки і притулилася щокою до моєї. Шепочучи слова кохання, цілую її вушко. Вона морщиться і посміхається...
А сонце поволі піднімається над виднокраєм. Ми вдвох. Ми разом. Боже, як же я її люблю..
