Я загубилася у власних мріях-снах.
Світанком гострим розрізаю ночі.
Погасли зорі ніжні у очах.
Не збулися кохання сни пророчі.
Я загубилася, заплуталась в думках.
Усе колись здавалося простішим.
Тепер у очі заглядає страх.
І тихим голосом говорить, найтихішим.
Вже не болять твої палкі думки,
А подих прохолодно-дивно-м’ятний.
Гортаю наші зжовклі сторінки,
Я їх боюся, так боюсь зім’яти…
Я загубилася? Чи загубився ти?
Чи ми обоє знову заблукали?
В думках плекаю спомини-листи,
Які чомусь невчасно відсилали.
Ми потонули в океанах справ.
Безцінне на безглузде проміняли.
Я загубилася, а ти не відшукав.
Чи один одного ми навіть не шукали???
Тону в розкоші Ваших метафор. Так приємно, коли думка пірнає в їх глибину і не в змозі осягнути дна. Вважаю це вищим проявом творчої насолоди. Вдячна Вам, що можу гостювати у Вас і ласувати цим вишуканим делікатесом.
Натік відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00