Мені так часто дорікають,
Що я пишу лиш про минуле.
Про козаків та Роксолану,
Про те, що майже всі забули.
Невже це справді так погано:
Любов до рідної землі?
І сонце, що нас будить рано?
І запах хліба на столі?
Сучасності не може бути
Без давніх та славетних днів.
Порогів сивого Славути,
Без запорізьких козаків.
Нема знання – нема країни,
Як без душі нема життя.
Історія – як довга нива:
Минуле, справжнє й майбуття.
У справжньому – розбрід та смута,
Страждання й пошуки дороги.
Десь повернула доля круто,
Спіткнулась на слизьких порогах…
А попереду – доля ясна,
Заможні, сильні, добрі люди,
Країна молодих, щасливих,
Я вірю, так повинно бути!
