Чому сумує у ці дні земля,
Природа плаче гіркими сльозами.
Й сховалось сонце наче в пеленах,
Його вкривають хмарами - дощами.
А все тому, що страстні дні Христа,
Від року в рік пригадують віками.
Про зраду й муки й болі без кінця,
Й хресну дорогу вчинену сліпцями.
Бо не пізнали з неба посланця,
В Христі - Ісусі Бога не пізнали.
Вдягли йому на голову вінця,
Сміялись з Нього, хижо глузували.
Пройшов Він через біль та побиття,
Знущання вражі, й Хресною Дорогою.
Він чашу мук прийняв із рук Отця,
Життя і смерть віддав у руки Богу.
Вже відчував, що його смерть прийшла,
Моливсь й мовчав й не кликав Він підмогу.
Хоча від мук здригалася душа,
Не кликав ангелів з небес на допомогу.
Він знав усе час смерті, час кінця,
Кінця знущань людських та їх наругу.
Та й знав про воскресіння в небесах,
Що через три дні він воскресне з гробу.
Щоби воскресли з ним людські серця,
Щоб в покаянні душі воскресили.
Падімо на коліна до Отця,
Щоби від мук Христа він нам дав сили.
Щоби в любові ожили серця,
Щоби у вірі ми душі воскресили.
Щоб у покаянні стерли й зачин зла,
В Імя Христа вже більше не грішили.
Щоби любов Христа в душі жила,
Й тоді вона розправить свої крила.
Щоб в молитвах зустріла небеса,
Бо лиш з Христом була душа щаслива.
Нічого не бійся
Нічого не бійся лиш вір,
Що все буде добре в порядку.
Як місяць пливе серед зір,
Так ніч відійде на світанку.
Ніч злоби, невірства й журби,
Відійде до світлого ранку.
І серце зрадіє в тобі,
Так наче співа колисанку.
Не плач, не сумуй, не жалій,
Що було, того не вернути.
Ти кращої долі волій,
Молись щоб зле у вірі забути.
Почати з нового листка,
Писати життя свого книгу.
Ти знай в тобі Божа душа,
Тебе ж Я вчинив як людину.
Нічого не бійся, лиш вір,
Що прийде день нового ранку.
Як місяць пливе серед зір,
Розківтне любов на світанку.
ID:
451293
Рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата надходження: 27.09.2013 21:45:05
© дата внесення змiн: 27.09.2013 21:45:05
автор: SVETA_S
Вкажіть причину вашої скарги
|
