Не дошукатись грішної причини,
щоб низько впавши, високо зійти.
Ой, не в одного згуба та любима
і дотепер стоїть перед очима
з усмішкою святої простоти.
І не один із крилами Ікара
то у промінні звершень і похвал,
то в тьмі доган з-під грозової хмари
не уберіг останній свій причал.
Тернова висота примарних лаврів:
то тане віск, як сяють очі карі,
то опускає голову Дедал.
Для чого тільки долі пов’язались
вервечкою тугих морських вузлів,
коли в думках до неба піднімались,
а на стежках вузеньких спотикались?
Безкрилим не потрібен дар богів.
Принадне, тільки – незбагненне щастя,
не зрадивши себе, на схилі днів
безгрішними ввійти після причастя
у сад небесних райських почуттів.
Де все перед очима – десь далеко
за обрієм досяжної мети.
Все ближчає до вирію лелекам.
Що буде завтра, коли так нелегко
сьогодні разом поле перейти?
