Після випадку,який на днях зі мною трапився,я зловила себе на думці,що найбільше з усього люблю простих людей...
Якось вранці виходжу із тролейбуса і випадково наштовхуюсь на свою колишню коліжанку, з якою не спілкувалась років з 4.Колись між нами трапився прикрий інцидент, який полягав у тому,що я захотіла нових вражень,змін,знайомств з новими людьми. І це їй не сподобалось. Вона не хотіла,щоб я більше виділяла часу комусь іншому,замість неї. Я,звісно, намагалась пояснити людині,що друзі-це друзі, а нові знайоства- це тимчасовість,проте не змогла її переконати.Після цього вона не схотіла зі мною спілкуватися, листуватись і тим паче бачитись. Пройшло буквально декілька років , за яких життя розкинуло нас по різних точках і зробило іншими людьми.
І коли на днях я перекидувалась декількома словами з цієїю людиною,то почула від неї фразу: «Ти не шкодуєш про свій вчинок?»Саме в цей момент до мене прийшло переусвідомлення того,що було.І я зрозуміла, що анітрохи не шкодую про скоєне,бо у випадку,який склався між нами,ця особистість сама створила собі перешкоду - власний парапет,якого до сих пір не може здолати.Я дивуюсь: не вже не легше одного разу переступити через свою гордість і своє самолюбство,щоб не нищити створенного?!Не робити на пустому місці дурних заморочок і на них час від часу спотикатись.
Не шукати складнощів, де все легко і просто…
Ви йдете уперед, а колишня колежанка досi топчиться на мiсцi. Нема кого звинувачувати - розбiжнiсть поглядiв. Значить, вона вiдiграла свою роль у Вашому життi, а Ви - у ii.
Мері Benovski відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00