чи то ночі дедалі довші?
чи то місяць значніше молодший?
я тобі повертаю цю осінь
вщент до віршів і снів перехожих.
чи то в дощ, чи як осад пороші
колисає очікувань зношення —
я і досі стою в макінтоші,
я ще й досі, мала, його ношу.
чи взираю на зріст подоражчань,
все одно ти у мене хороша.
ось візьми собі одяг та гроші,
годі примх, годі жертвоприношень.
а була до недавна ти схожа
зі сьозами осяйними, Божими
на сумне кошенятко у кошику.
— зоставайся, — кричав йому, — прошу.
чи виходжу надвечір до площі?
чи тиняюсь попід огорожею?
то не в мене думки є розхожі,
то ти більше спинятись не хочеш.
проминеш, запевняючи пошепки,
що життя, мов розписаний зошит.
і дрімає самотня прихожа...
їй усі черевики ворожі.
