Світку мій, світку! Доле, о доле!
Де твоя правда, де твоя воля?!
Де загубилась, в ранах, побита,
Болем задушена, смутком повита?
Де ж бо блукає? Якими світами?
Де та владарка пісень над піснями?!
Чом же не з'явиться хоч на хвилину,
Чом не покаже нам рвану свитину?..
Скільки питань... А у відповідь - тиша...
Але дізнатися б, чим правда дише,
Де заховалася, чом не виходить,
Чом волелюбних пісень не заводить...
Світку мій, світку!.. Доле, о доле!..
Де твоя правда, де твоя воля?..
В кронах дерев заховалась, у зворах,
В хвилях Дніпра, у холодних коморах,
В заспаних травах, у свіжих покосах,
В ранньому щебеті й крапельках-росах...
В стогоні серця, у плачі дитини,
В душі поривах гіркої години...
Але не в слові, не в думці єдиній,
Не вирина з-попід фарб на картині!
Пісню не зложить, в устах не заграє...
Хто іде мимо - скубе, не минає!..
Світку мій, світку... Доле, о доле...
Ось твоя правда, ось твоя воля...
________________________________________
30 березня 2013 року.
Дуже! Звучить, як народна дума - щемна, прониклива, писана зболеним серцем. І справді, де та омріяна правда і воля? Серце стискається, бо нема що відповісти на ці слова...
† божевілля † відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі))
дійсно, найкращі поезії - ті, які написані у супроводі важких душевних переживань
Браво! Важка до болю тема і майстерна праця! А ще вразила дата написання - мій день народження!))
† божевілля † відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Велике спасибі))
Цей вірш я написала, коли приїхала зі Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури, яка проходила в Запоріжжі. І мене дуже зачепило те, що я там почула рідну мову лише один раз. А то все російською. І всі питали, чи, бува, не з Заходу я, що розмовляю українською. От і прийшла думка, що нема правди на світі, коли вже рідні діти неньки-Вкраїни її мову зневажають.
Спочатку були перші два рядки, а далі на їх основі зародився увесь вірш.