Випав перший сніг. Я стояла біля вікна і дивилася, як з неба падають великі лапаті сніжинки. Нудна сіра вулиця перевтілювалася на очах, вкриваючись яскравим сріблом.
І разом зі змінами навколишнього середовища потроху змінювалися настрої моєї душі. Чорний смуток поступався місцем примиренню та світлому спокою. Хоча події вчорашнього дня ще боляче ранили душу. Я спустошена. Вже ніколи нікому не зможу довіряти…
Я кохала його над усе. Він був першим моїм серйозним захопленням. Він перший, хто навчав мене кохати. Він піклувався про мене. Нам було так добре. Ми могли сидіти цілий вечір поруч і дивитися на зорі, не зронивши й слова.
- Тобі не нудно зі мною? – запитувала я, довірливо зазираючи у твої очі.
- Мені добре з тобою. Ти – найдорожче, що в мене є. головне, щоб ми були поруч, а слова – то пусті звуки.
І я вірила тобі.
Пам’ятаю, як ти вперше освідчився. Прийшов до мене в інститут після пар. Ми пішли в парк. Повітря пахло весною. Вітерець пустував у кронах дерев, лоскочучи молоді листочки. Ми зупинилися під молодою берізкою. Ти був схвильований. Тримав мене за руку. Я відчувала, що твої долоні тремтять.
- Що сталося? Проблеми на роботі? – твій настрій мене турбував.
- Ні, котенятко, я просто повинен тобі щось сказати.
- Говори… Ну… - я підбадьорливо посміхнулася.
- Я тебе кохаю.
Свої слова ти підтвердив довгим ніжним поцілунком.
Ми часто потім приходили до тієї берези, назвавши її «нашою».
- А як ти мене любиш? – часто запитувала я, - ось настільки? – і розводила нешироко руки.
- Ні, ось настільки!!! – ти розводив мої рученята широко в сторони. – І навіть більше.
І знову були п’янкі поцілунки.
Я, навіть, боялася комусь розповідати про тебе, щоб не зурочити наше щастя. Лише ночами шепотіла про наші зустрічі і про те, який ти хороший, старшій сестрі, яка так щиро за мене раділа. Саме вона познайомила нас. Ти працював з нею в одній фірмі.
А вчора я прийшла до тебе. І ти чомусь довго не відчиняв. А коли вийшов, то ніби злякався мене. Одяг твій був невпорядку. Якісь тривожні думки промайнули в голові, але я їх відразу ж прогнала. Хотіла тебе поцілувати, та ти боязко відсахнувся. Я хотіла зайти, але ти загороджував мені шлях. В моїй душі панувало збентеження, серцем відчувала, що щось не так. Відіпхнувши тебе, я забігла в квартиру. Ноги самі понесли в спальню. В ліжку, де ми провели стільки безсонних жагучих ночей, лежала… моя сестра і дивилася на мене широко-відкритими очима.
Ти забіг до кімнати за мною. Безпорадно жестикулював руками, намагався щось сказати, але міг лише промукати незрозумілі слова.
А я. Навіть ворогу не побажаю того, що я відчула в той момент.
- Ви розважаєтесь чи працюєте? – запитала якимось чужим голосом.
І тут моя люба сестричка просто накинулась на мене. Забувши, що неодягнена, вона вискочила з ліжка. Розмахуючи руками перед моїм обличчям, просто істеричним голосом почала на мене кричати:
- Ну чого дивишся? Що не чекала такого? А чого ти чекала? Ти завжди була маминою і татовою донею! Тобі діставалося все! Батьки змусили мене перевестись на заочне, знайти роботу, щоб ти могла навчатись. Батьки тебе повністю забезпечують: навчання, одяг, розваги. А я?... Що у мене?! Ні, робота у мене цікава. Але всі зароблені гроші йдуть на оплату мого навчання. Цілий день перебираю тисячі паперів, що аж голова йде обертом. І коли прихожу з роботи, то скоріше б до ліжка добратись. Що вже казати про якісь дискотеки та вечірки!!! Я... я не пам’ятаю, коли востаннє з хлопцем зустрічалася...
- Ти несправедлива до батьків. Коли ти починала вчитися, а я ще ходила в школу, то більше грошей йшло на тебе. Але я розуміла, що тобі більше потрібно... я також збираюся роботу шукати.... А щодо хлопців, дискотек, то це вже твоє особисте. Я теж не часто на дискотеки ходжу. І хлопець у мене тільки один...БУВ...А чому ж ти зі мною ніколи не говорила на цю тему? Не ділилася проблемами? – холодно запитала я.
- І щоб ти зробила?
- Принаймні, намагалася б тобі допомогти. Хоча б з роботою
- О-о, дякую! І так, коли ти заходиш до мене в офіс, всі співробітники ще тиждень говорять: “Яка в тебе хороша сестра!” ...
- То ти весь час прикидалася такою хорошою, а насправді ненавиділа мене?
- Ні-і-і-і! – сестра зайшлася диким плачем. – Я любила і любитиму тебе. Просто, останнім часом я ... у мене були негаразди на роботі... і втомилася я від самотності, не виходило в мене з чоловіками... А в тебе все було так добре. І я вирішила зробити це... ну... це. Влити ложку дьогтю в твою бочку меду. Але я не хотіла робити тебе нещасливою. Я була впевнена, що ти про це ніколи, чуєш, ніколи не дізнаєшся. Просто, коли б ти ділилася зі мною своїм щастям, я знала б, що і в тебе є деякі, ну... неприємності.... чи зрада. Але ти про це ніколи б не дізналася. Ти б одружилася з ним і була б щасливою. І, повір, я дуже раділа б за тебе...
- Ти перечиш сама собі, СЕСТРИЧКО, - я зробила іронічний наголос на останньому слові. – І одягнися, будь ласка.
- Тобі не потрібно було приходити! – вона істерично залилася сльозами. – Пробач мене. Пробач. Забудь усе. Я виїду з міста.... – вона упала на коліна.
Ти весь час стояв і з дурним обличчям спостерігав за нами. Потім узяв якусь сорочку і простягнув моїй скиглячій сестрі:
- Візьми і йди у ванну. Ти просто смішна.
- А ти? – вихопилось у мене.
- Котенятко...
- Що? Теж хочеш висповідатися мені? Дякую. Мені вистачить душероздираючої розповіді моєї ВІРНОЇ сестри.
- Але ти не розумієш. В житті всіх чоловіків бувають такі моменти...
- Ха! – обірвала я тебе. – А в жінок бувають моменти, коли вони просто переступають через ... через чоловіків, у яких бувають ТАКІ моменти. – Я намагалася зберігати спокій. А так хотілося розплакатися.
- І ми що – тільки через це розлучимося ?..
- А ми неодружені, щоб розлучатися... – я розвернулася до дверей.
- Зачекай! – вигукнули ти і моя сестра в один голос.
Та я не могла вже чекати. Мене душили гіркі сльози образи, відчаю і болі. Я збігла сходами вниз і вибігла на вулицю. Холодний вітер вдарив в обличчя, ніби дав мені ляпас. І я вже не могла більше стримуватися – розридалася, не звертаючи увагу на шокованих моєю поведінкою перехожих. Вулиці були сірими, брудними. І на душі моїй було сіро від бруду, який залишили мої найдорожчі люди.
А сьогодні випав перший сніг. Я провела найжахливішу ніч в своєму житті. (Сестра дома не ночувала, щось вигадала батькам, щоб ті не здогадалися, та й я не розголошувала їм проте, що сталося). Жахлива ніч... Проте тепер, дивлячись у вікно, я відчувала деяке полегшення. Хоча ще не одну ніч плакатиму від болю та образи. Не один раз цей гіркий спомин змусить здригнутися моє серце. Та я вирішила остаточно: пробачаю вас, але викреслюю зі свого життя. Обох. Як мені важко...
А сніжинки кружляють у веселому танку. Я дивлюсь у вікно. Потім закриваю очі і відчуваю себе сніжинкою. Сріблястою лапатою пушинкою, яка летить з морозного неба.
22.11.2001.
ID:
449783
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.09.2013 07:43:18
© дата внесення змiн: 18.09.2013 07:43:18
автор: Наталька МНС
Вкажіть причину вашої скарги
|
