Хвороба – це для всіх людей біда,
І порятунку наче не існує,
Бо не сховаєш відчай в нікуди,
Коли недуга швидко прогресує.
Ти не заплачеш, болем не всміхнешся
Й не заговориш з відчаєм в думках,
І тільки дзвін, що ниткою плететься.
Задзвонить мертво тишею в вухах.
І тіло просить бігти чимскоріше
Ховатися, губитись від недуг,
Щоб не кричати болі: «Помаліше!»
Й не відчувати жалісливих туг.
Так хочеться почути рідний голос
І загорнутись в теплоту сердець,
Зв’язать хворобу, як пшеничний колос
І видужати швидше на кінець.
