Її очі нагадують глибоку бездну,
вони прекрасні, немов діаманти,
я ладний все життя спостерігати цю аріадну,
і вмирати від неї щодня безпощадно.
Її волосся пахне мускатним молоком,
його блиск засліплює своєю красою,
я прикрашу її кучері золотим вінком,
хай сяють мені неосяжним кристалом.
Її кроки легкі, мов окрилена ранком,
ступає вона в безоглядний танОк,
я продам їй себе, оцінившись лиш фрАнком,
і буду ручною скульптурою з дзбанком.
Її подих-вогонь, він спалює душу,
непотребом став старий вогнегасник,
згорати від нього я в полум'ї мушу,
ще секунда, і стану подібним на тушу.
Її рухи мене огортають світанком,
обезволеною стала година пітьми,
я заворожений цим її земним ранком,
вся увага прикута до тиші на ганку.
Її усмішка з розуму зводить навік,
від неї живе все у мить шаленіє,
я притягуюсь нею неначе магніт,
й неважливим для мене стає увесь гніт.
Я занурюсь у глибину цих очей,
я запах волосся роками вдихаю,
я таврую у пам'яті голос ночей,
я тобі не потрібен, я всього лиш трофей.
