Десь у хащі лісовій,
Де пітьма гуляє,
Буйний вітер Буревій
Тихо спочиває.
Накидав собі гілля,
Листячка, травички
Й визирає з відтіля
І жує кислички.
Бачить – Сонечко зійшло,
Світить, припікає,
Жінка вийшла за село,
В поле поспішає.
Заходився Буревій
Силою хвалитись,
Щоб із Сонечком мерщій
Об заклад побитись.
Я сильніший за усіх,
Можу дуб зігнути,
Можу жінку збити з ніг
Й миттю роздягнути.
І почав на жінку дуть,
Що є найсильніше,
Та ж долала далі путь,
Вкутавшись щільніше.
Сонечко всміхнулося,
Аж спекотно стало,
Жінка роздягнулася,
Сонце святкувало.
Бо ласкавеє тепло
Все живе сприймає,
А на силу, як на зло,
Кожен спротив має.
18.11.03.
