Занурюю свій погляд
В темінь ночі.
Що там чекає в глибині?
Одна лиш темінь,
Більш нічого.
А що ти там шукала і чого,
Хіба того, що видно – мало?
Чи не наситилися очі тим, що бачать?
Чи в темноті воно інакшим стало?
Чи, може, в образі якім
Уява твоя змалювала
Кущі, дерева і будинки,
І захотілося їх оживити?
Та темінь не дала того,
Щоби побачити цих перевтілень
Неймовірних.
Тож, залишаються утаємниченими
Осінніх ночей
Віртуальні сновидіння,
Не піддаючи
стресам, ні страхам,
з такою легкістю ранимі
людські
неврівноважені чуття.
Осіння ніч така, як всі:
Чи літня, весняна,
Чи то зимова.
Не лякай себе.
Уяві не давай
У віртуальність ходу:
Не уявляй того,
Чого нема.
