Як соловейко заспіває
І заквітуються сади,
Любов нечутно прилітає,
У душах залиша сліди.
Та цих слідів ніхто не баче,
А відчуває у душі,
З любові хтось радіє й плаче
Та їсть весільнії книші.
А хтось в болото поринає
Невпевненості й власних вад,
В них копирсатись починає,
Ламаючи душевний лад.
Що він нездалості є тато
І плід невдалих намагань,
Яких у світі не багато,
Що народились для страждань.
Його не можна полюбити,
Він ненавидить сам себе,
Камінням хочеться забити
В собі огидне і слабе.
На мить з болота виринає
І очманілий йде у сад,
Де соловей пісні співає
Й любов наводить в душах лад.
Там все навкруг пахтить і квітне
І бджоли радісно гудуть,
Там світить сонечко привітне
Й зника невпевненості суть.
01.11.02.
