Життя іде...а що там на кінці?-прірва...
вона чекає нас,безжальна стерва!
Вона чекає наші чисті душі,
та стоїм на краю,ми все непорушні...
І з миті в мить все промовляєм,
Невже сюди?і голову схиляєм.
Схиляєм голову з молитвою на вустах,
прости нас Боже,і забери цей страх!
Забери,прости гріхи що скоїв до сьогодня,
адже ж там!...Боже там безодня!
Прости нас і збережи від тої ями,
невже неможу все спокутать я словами?
Слова ж це звісно не причина,
але ж із ними я докажу що я людна!
Я жив,старався,як людина,
ну да прожив життя я як скотина!
Принижував людей і ставив себе я више неба!
Ласки! от чого душі моїй лише було треба.
А в душі щодня вирій та хуртовина,
ну яка ж з мене могла вирости людина?
Людина сповнена ненависті та болю,
що рветься до пітьми!...і нема їй там покою.
Людина що в душі своїй життя шукає,
а лише кволе тіло у відзеркалю десь блукає.
Прости мені!нехочу я до прірви,
бо вмить темнюща сила все обірве.
Й згадати буде нікому,та ніщо!
Хоч й всерівно,кому?... і всерівно навіщо...
