Летіли осколки на сотні гектарів,
Боліло неначе зірвалась Земля,
Бо той, хто витягував завжди з кошмарів,
Дивилась, як мрії у серці димлять.
І ніч не коротша, ніж була учора
І погляд все той же, та тільки не мій
Та вчора у мене ще була опора,
А зараз в мережі дротів перебій.
Чини, як бажаєш, кайдани знімаю
Амбіцій, емоцій. А мій егоїзм
З собою тягну до далекого краю,
Де точно зруйную його силогізм.
В Арденах, під Курськом, і Верден французький
Ніколи не бачив подібних страждань
І час швидкоплинний, як кінь андалузький.
Ми мали б гнуздати мінливих бажань.
