Життя прагнуло не раз зламати
Знищити твоє тепло в долонях
Усіх близьких кинути за грати
І твоє тіло мучило безсонням…
Сльози хвилями котились безслідно вниз
Лишаючи лиш біль на зволожених маршрутах
І вже здавалось що тебе повішали на той карниз
І ти опустила лапки, в спробі обірвати пута…
Твій страх бути останнім ранком в течіях реалій
Коли віра є інструментом безжалісних тортур
Ти просто усміхнись, вдягни зручні сандалі
І йди вперед, малюючи ескізи своїх карикатур…
