інні.стократній
В її сірих глибоких очах ховалося щастя,
Але у пітьмі,аж на дні темного океану.
Ця дівчина раптом залишила звичку прощаться
І,всіх забуваючи бігла,в обійми туману.
А їй хотілось упасти у вла́сноруч вишите марево,
Втопити у нім оте щастя,впиватись журбою,
Та марево вишите було яскравими мріями-хмарами:
Вона з усіма була чесною,лиш не з собою.
Вона не любила міста з їх буденними чварами-
Та дівчина,котра була багатьом небайдужа
Таємно для себе й для всіх напивалась вокзалами.
Ця пристрасть ховалася з щастям-в очах глибоко дуже.
Її розуміли поля,і вона підсвідомо
Тікала до них,мов дикарка в гарячі пустелі.
Давно не лишилося друзів-одні лиш знайомі.
І завжди пустою була її тиха оселя.
Та дівчина вже не прощалася і не прощала.
Знайомств не заводила,спала в холодному ліжку.
А спогади-щастя тихенько під вечір пищали,
Світилиль в очах,та для неї давно були грішними.
Вона б їх воліла із серця ножем вирізати,
А рани опісля посипати перцем червоним.
Бажала б те щастя ніколи раніш не зазнати,
Аніж тепер кожен вечір від болю втрачати свідомість.
На неї дивилися набожно майже й захоплено
Ті,котрі шукали собі наречених-кумирів.
А хто колись поруч був-мовчки відводив вбік голову.
А хто колись знав її-ховався в найближчій квартирі.
Вона ж,власне кажучи,лише одного бажала:
Назавжди лишитись думок,почуттів,аспектів.
І може б та дівчина тьмою коли-небудь стала,
А може б і музою одного́ з наших грішних поетів.
Та,щастя,що в сірих,безмежних очах глибоких,
Що завжди витримує її металеві аркани,
Що сховане на дні океану страждань та пороків-
І є тим,для чого живе вона.Й буде жити роками!
