Старі міста, здається, мають душі,
Вони живуть самі, самі собою,
Життя їм не потрібні наші, рухи,
Їм не потрібні наші смерті, наша зброя,
Їм не цікаві наші пристрасті і втоми,
І наші мови їм, здається, не потрібні,
У них не можна почуватися як вдома,
Бо вже давно у них немає рідних.
В старих містах ми - гості тимчасові
На фоні декорацій посивілих;
Сьогодні - ми, а інший хтось - учора,
А завтра - замість нас уже могили.
Старі міста - повільні та величні,
А все, що ми самі у них створили,
Час чисто змиє хвилею, тактично,
Так, ніби ми ніколи в них не жили.
Старі міста - творці своїх історій,
Серця їх сплять на древніх кладовищах;
Їх вулиці - це вічності кордони.
І лиш у них почути можна тишу.
Марина Смагіна
http://vk.com/smahina
