«Життя – це сторінка…»
(Р. М. Рільке)
На Великдень я завжди приходжу до одної невеликої старовинної ірландської церкви, де в середині темно, майже чорно, і тільки через кольорові вітражі падає промінь світла. Веселі прихожани інколи запитують мене: чому я такий сумний у такий радісний день. Вони просто не знають, що я згадую Великдень 1916 року у Дубліні…
Сентиментальний цвіркун
У старому кам’яному домі,
Що стоїть на скелі ельфів,
Серед землі вітрів і відчаю,
Ховається за холодною пічкою
в якій ніхто не палив
Веселого вогню затишку,
Не готував на його язиках
Добру вечерю спогадів,
Не грів свої зашкарублі руки
Старого моряка мертвого океану.
Але цей цвіркун –
Цей вусатий мудрець спогадів,
Цей вчитель одвічної журби
Співає мені пісню тихої радості –
Тихої радості людей нашого клану.
Коли я згадую всіх поіменно –
Всіх кого тоді вбили,
Тоді – після Великодня
Року тисяча дев’ятсот шістнадцятого,
Коли земля моя –
Зелена Ірландія
Рахувала вдів і сиріт…
Доречі скажіть про яку мову саме йде легенда я певно з нею незнайомий
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Йдеться у цьому творі не про легенду, а про Великоднє повстання в Ірландії 1916 року. Повстанці загинули за свободу Ірландії. Полонені були розстріляні англійцями.
Хто тут "мудрець спогадів", відомо: я, наприклад, не можу нічого пригадати, що було у моєму однорічному віці... Проте, пригадую теплу купіль... Наближалась 2-га Світова війна!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я, особисто, звісно не пам'ятаю... Але пам'ятає народ... І ніколи не забуде ті трагічні події...
Хто тут "мудрець спогадів", відомо: я, наприклад, не можу нічого пригадати, що було у моєму однорічному віці... Проте, пригадую теплу купіль... Наближалась 2-га Світова війна! 
