Ще донедавно в мене був СВІЙ дім,
Мене у ньому так чекала мама,
А зараз пусто, раптом, стало в нім,
Хоч все на місці там, усе так само.
Не буде вже матусі у вікні,
Яка мене стрічала й проводжала...
Як же зібрати, зберегти ті дні,
Яких було, останнім часом, мало.
Як зберегти тепло її руки,
Яку в своїй долоні я тримала,
Коли ще сподівалася таки,
Що в Смерті шансів в нашій хаті мало.
Якби хоч знати що їй краще там,
Що мамочку вже не болить нічого,
Та я про це питаю, сам-на-сам,
Лиш риторично, у молитві Бога...
Я співчуваю вам, пані Любо, моєї мами вже немає восьмий рік, 13 березня їй було б 75 років, біль притупляється, але не проходить. Молюсь за неї Богу, згадую, розповідаю внучкам, тільки одна з п'ятьох її бачила. Моліться, їй це потрібно...
Вибачте, я б написала - у молитві БогУ...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мого татка вже восьмий рік немає, мене ще так болить та рана, а тут вже мами нестало... Я так і написала, але потім виправила щодо контексту: питаю кого? Бога. Дякую на доброму слові...