Нерви як струни:
смерть чи життя? –
Не вибирай!
Тільки мотузка
з’єднує нас;
Віктор, пробач,
Віктор, прощай!
Скільки доріг,
скільки вершин –
все вже позаду,
все! І життя…
Ніж із кишені –
встигнути б тільки
вдвох нам до неба
не долетіти!
Гори любили,
гори одні –
з Богом “на ти” ми,
з ним нарівні!
Пісня одна в нас,
мрія одна,
смерть – як дружина –
тільки одному,
тільки одна!
Руки як крила,
тіло горить,
там піді мною
чорний граніт
смертю блищить…
Віктор, тримайся!
Ще одна мить –
леза удар…
Віктор, пробач,
Віктор, прощай!
Тіло в ущелині,
я – вже не я,
тільки душа…
З неба дивлюся:
Віктор ридає...
Жаль, що із неба
я не спущуся –
небо, хоч Рай,
все ж не земля…
Віктор, пробач,
Віктор, прощай!
Створено: 1988 рік
Опубліковано: "На зламі дня" - Львів: "Тріада плюс", 2004. 100 с.
С. 80-81.