На вістрі порожнечі гусне ніч.
На відстані солодкої ненависті,
Не визнані, загублені, не названі,
Ми пишемо листи у прірву снів.
Як весни осипались листям сліз,
Оркестри наших мрій звучали порізно.
Заморені, журбою заговорені,
Вмирали зорі у сухій ріллі.
Слова без літер тонуть у пітьмі.
Сполохано спокуси мчать непрохані.
У вітер… я усоте вже закохуюсь
На вічність, що триває рівно мить.
Гірких полуд розсиплеться стіна,
Не буде ні вини, ні суду грішників.
Вогонь холодний, викуваний тишами,
Гарячий лід остудить поміж нас…
дааа...шкідливо таке читати на ніч, та ще й після випитого алкоголю...слова і фрази разом з метафорами, епітетами, образами - гарні....а от нитку сенсу втратив...це про любов?
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Думаю, що так, адже в останньому рядку головні герої "ми" Саша, не понижай градус моїми віршами, бо вставить не на шутку!
Саша, не понижай градус моїми віршами, бо вставить не на шутку! 
