Миттєвий погляд – зразу ж вії опустила.
Вона була для Нього подарунком долі.
Прекрасна усмішка із вуст злетіла,
І враз осяяла Його обличчя кволе.
Небесний ангел чи чарівна фея?
Не вірю, що Вона – земне створіння.
Він загубився в здогадках про Неї,
Потрапивши в любовне оп’яніння.
Вона – як та цариця серед квітів:
Причарувала його своїм ароматом
А Він, немов метелик, тої ж миті
Піддався, щоб нектару скуштувати.
З одним лиш поцілунком на губах
Вона залишила Його чекати.
Можливо, це Йому привиділося в снах?
Хоч Він тепер всю ніч не буде спати…
Він сильний яд отримав з поцілунком,
(В народі називається коханням).
Чому лишень із гарним цим дарунком
Вона Йому принесла і страждання?
Він знав, що це уже невиліковно,
Що яд – уже у всьому організмі.
Але цю жертву він приносив сповна,
Плекаючи надію в песимізмі.
Надію на прекрасні миті щастя,
Зараженого вірусом любові.
Нектаром з меду та отрута здасться,
І він захоче пригубити її знову.
Усі думки тепер пов’язані із Нею,
Він вже готовий навіть у полон Їй здатись.
Біда одна: немає від любові панацеї,
Від неї дуже важко лікуватись.
Гарна поторочно-почварна... Любов! 
КохайтесЯ, чорнобриві, 
те не з москалями...
Дуже гарно
вдячна, Наталю 
