Груди—напнуте вітрило!
Упирається у спину
дужий вітер, в пінних бризках
від душі сміється сонце.
Корабель мій повний друзів—
я забрала їх у ночі.
я забрала їх у смерті
і зібрала їх докупи.
Вони дивляться на мене
тими юними очима,
тими давніми, що знову
торжествують і чарують,
і немов в шовкові шати
убирають світ довкола,
і ясніє він перстами,
наче витончена жінка.
О несказано-далекі,
якщо встанете ви вранці
із симфонією в серці
і солоними щоками,
значить, плили ви зі мною
в свіжих бризках океану,
вирвані на мить сліпучу
в часу, відстані і смерті!
Вікторія Торон
