Тихо плаче мати,
Бо образа душить,
Та любов до доні,
Мов вода все "тушить".
Погасила в серці та любов вогонь,
Позбирала мати сльози у долонь:
"Доню моя мила,
пам*ятай ти завжди:
як твоя мама
так ніхто не скаже.
Ніхто не порадить.
Ніхто не утішить.
Ніхто, моя мила, все так не залишить.
На, моя доню, кулачок водиці.
Ця вода упала з моєї зіниці.
Будеш також мати -
стерпиш всі образи.
Зрозумієш, доню...
Та мені не скажеш.
Тихо позбираєш сльози у долоні.
Отоді відчуєш, що наша така доля:
плакати - прощати,
Хоч душа болить ,
Бо на то ти мати,
Щоб дітей навчить!".
Сидить тихо жінка, руки витира.
Згадує старенька мамині слова.
