Я не помру – я в Лету кану тихо,
Пірну в глибінь, досягну джерела
І краплею маленькою на втіху,
Дощем впаду на вулиці села.
Он босоногі міряють калюжі –
Їм ноженята вицілую я.
«Ростіть, малята, добрі, сильні, дужі!» -
Прожебонить для них душа моя.
Я не помру – дощем впаду на ниву,
І мої мрії зерна заберуть –
І я ввійду в дідівську казку сиву,
Яку хлібиною духмяною зовуть…
А в серці все ж ятрить якась тривога…
Ні! Не помру – надіюся на Бога!
