Легких натур, життя черпає сік,
Таких легких, що серце їх не чує
Й без видимих та болісних тортур,
Нутро болить і яро протестує.
Шукає зранену любов - її нема,
Без знаків і прелюдій все навколо,
Сердець зима - весною не мина,
А біль, від пошуку, іде на нове коло.
Й нічого нового, знайомство і коктейль,
Ще пару танців й дотики до тіла.
Оголюєшся тілом, кожен день,
Ну а душа, все ще чекає дива.
Чекає й вірить зморена, в цей час
П’янка від хіті й марнотратства.
Фарбовані обличчя без прикрас,
На ранок скінчується брудна казка.
Йдуть героїні, в п’яне забуття,
Лиш дрібні речі лишаючи по собі,
І в памяті, лиш скрутна самота,
Лиш пам'ять за мене в цій спробі.
Забуть ті ночі мстиві, всі тобі!
Зорею й місяцем не можу любуватись,
Лиш горла пересохлого пісні,
Лунають в ніч і ніде заховатись!